З неба на землю в бій – повітряно-десантний полк
Вже у 1983 році Політичний консультативний комітет країн Варшавського договору доручив міністерствам оборони коаліційній армії підготувати до початку 1986 року повітряно-штурмовий полк, а також відповідну навчальну базу. У 1985 році політичні лідери ННА заявили, що до 1986 року у складі збройних сил має бути створено повітряно-штурмовий полк для мирного часу на базі відповідного батальйону (структура LStR для мирного часу) і два штурмових батальйони (LStB) для воєнного часу. Один батальйон LStB повинен був перебувати в режимі бойової готовності, а другий мав формуватися протягом двох днів після мобілізації (М+2) (структура LStB для воєнного часу). Для перевезення важкого озброєння, такого як гранатомети, протитанкова зброя й зенітна артилерія, призначався всюдихідний автомобіль УАЗ 469. Частково ці плани вдалося реалізувати до 1989/90 року завдяки створенню спеціальної «Важкої роти».
На ранньому етапі (з весни 1984 року) батальйон FJB переорієнтував свої принципи дії для виконання так званих завдань повітряного штурму. Це було досить складно, оскільки до цього часу навчання в такому напрямку не розглядалося і не проводилося. Батальйон LStB був визначений як елемент організаційної структури армії в цілому, призначений для виконання операцій нападу та оборони. Таким чином виникла потреба в двох батальйонах LStB, щоб 3-тя й 5-та армії ННА мали цей компонент у своєму розпорядженні у воєнний час. Батальйон LStB мав виконувати спеціальні завдання для забезпечення підтримки армії залежно від характеру операції. Наприклад, створення плацдарму біля великої водної перешкоди під час наступу, або утримання стратегічного сектора для перегрупування військ і здійснення контратаки.
Багато уваги приділялося реалізації перекидання сил в зону бойових дій повітрям. У цьому аспекті майбутній батальйон LStR значною мірою покладався на підтримку ескадрою транспортних вертольотів (THG 34), розміщеною неподалік у Бранденбурзі. Беручи до уваги відчутну нестачу повітряних транспортних засобів, було необхідно, щоб радянська або навіть польська армія забезпечувала широку підтримку.
Станом на 1984/87 роки вступила в силу Директива про участь у бойових діях повітряно-штурмових підрозділів (DV 325/0/003-8), що окреслювала можливі бойові завдання. Вона визначала основи для: ведення бойового управління дії у тилу ворога; підготовці до виконання завдання аж до самої висадки; нападу ы захисту в різні пори року та в різних умовах місцевості; здійснення рейдів і забезпечення підтримки.
Переорієнтування тактичного навчання з рівня невеликих оперативних груп на рівень батальйону було пов’язане зі значними труднощами. В основному вони висловлювались в боязні втраттити приналежність до десантників, що насправді в деякій мірі мало місце. Серед особового складу відчувалася неприязнь до таких об’єднаних операцій. Зокрема професійні кадри, що десятиліттями керували невеликими ОГ, тепер повинні були розробити абсолютно новий підхід.