Як усе починалося…
Як і в більшості армій у всьому світі, наприкінці 1950-х рр. в ННА (Національна народна армія Німецької Демократичної Республіки) розглядалися питання про формування власних повітрянодесантних формувань. Це було логічним кроком, оскільки обидва військові округи ННА повинні були мати такі оперативно-тактичні одиниці для забезпечення готовності до нападу. У цьому відношенні ННА відповідала вимогам Об’єднаного верховного командування країн Варшавського договору, формально викладеним, в основному, у 1980-х рр.
Шлях до цієї мети був довгим і виснажливим, сповненим перешкод. Багато хто сумнівався в необхідності таких парашутно-десантних формувань, враховуючи особливості ННА та її фактичний бойовий потенціал. У той час економічні можливості НДР були важливим чинником, що впливав на це рішення, оскільки вони були недостатніми для створення військ спеціального призначення. Військове керівництво також мало значні сумніви щодо формування повітряно-десантних сил. У той час як Верховне командування займало прагматичну позицію з військової точки зору й фактично вимагало створення таких сил, чинні генерали і офіцери все ще були дуже пройняті спогадами про десантників німецького вермахту, яких на їхню думку, слід було пам’ятати.
До 1989/90 р., коли політично упереджені структурні елементи виключалися з армії в рамах військової реформи ННА, яку, на жаль, так і не було завершено, діяльність повітрянодесантних військ ретельно аналізувалася і оцінювалася з політичної точки зору. Найменші ознаки виключності в дусі військ нещадно викорінювалися. Проте самосприйняття, властиве повітряно-десантним військам, що належать до елітних сил, неможливо було повністю придушити. Воно ґрунтувалося на особливо суворій підготовці, включаючи стрибки з парашутом, і простому зовнішньому аспекті – уніформі.